В Господню руку серце положив,
Вдивляючись в Його пресвітлі очі.
Я сяйво їх нестиму дні і ночі,
Де б не ходив.
Вони мене зігріють в стужі час
І втишать жар душі у дні пекельні.
У світлі їх усі думки непевні
Втечуть ураз.
Господні очі, ваше світло хай
Заллє мій розум й душу безборонні
І серце те, що у святій долоні,
Наповнить через край.
Хай серце трепетне, забувши про вагу,
Ридає в благодатному промінні.
Любові сльози, ніжні і дитинні,
З собою принесуть снагу
Для стуків відданих у непривітнім світі,
Що роздає, немов дари, печаль.
...Ти, серце, в Господа, тебе не вразить жаль,
Тебе бо люблять і навчать любити.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Июльский зной. - ИННА РАДУЖНАЯ Очень жарко, кондиционера у меня нет, вентилятор разгоняет горячий воздух. Слава Богу за всё, что Он даёт нам, грешным.
На фото: недалеко от Иерусалима - горы, кактусы.
Фотографировали так же Мёртвое море и растительность - всё получилось белым...
Мир души - Людмила Солма *) Примечание:
Non (с франц.) - нет
Фотоиллюстрация "Ноев ковчег": http://art5.karelia.ru/?image=53610
Поэзия : Поезд судеб - Олег Хуснутдинов Пока не знаю, что это - белое, не ритмичное и не рифмованное, как изгиб рельс, стук колес, музыка рваного полета фантазии. Просто пишу, что вижу, чувствую, просто лечу в межпространстве. Но это чувство связи с Отцом, думаю, очень многим знакомо. Благословений!
